Актуальність. В умовах сьогодення, в психологічній науці приділяється особлива увага розвитку самосвідомості особистості, як здібності людини перетворювати себе і навколишній світ.

Постановка проблеми. Як відомо, основні дослідження самосвідомості вітчизняних психологів (Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, І.С.Кон, С.Л.Рубінштейн, В.В.Столін, І.І.Чеснокова та ін.) згруповані навколо проблеми структури та рівневої будови досліджуваного феномену. Серед іноземних психологів найбільший внесок у розвиток цієї проблематики зробили Р.Бернс, У.Джемс, Е.Еріксон, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, В.Франкл, З.Фрейд та ін.

Але й до теперішнього часу, не створено єдиної моделі самосвідомості, яка б в повній мірі відображала усі наявні доробки у цій сфері психологічної науки.

Аналіз робіт, присвячених самосвідомості, дозволяє говорити про велику різноманітність використовуваних схем, структур та моделей для опису, а особливо – для практичного застосування, механізмів дії її головних психологічних складових.

Мета. Тому головною метою статті є створення, на основі синтезу та аналізу отриманих в цьому напрямку в останні роки знань, єдиної моделі самосвідомості.

Самосвідомість як важливий структурний компонент особистості є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але і самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності. В результаті людина не тільки може відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в ньому, пізнавати і свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе. Самосвідомість, з одного боку, як би фіксує підсумок психічного розвитку особистості на певних етапах її існування, а з іншого боку, в якості внутрішнього усвідомленого регулятора поведінки самосвідомість впливає на подальший розвиток особистості. Вона одне з істотних умов безперервності розвитку особистості, рівновага, яка встановлюється між зовнішніми впливами, внутрішнім станом особистості і формами її поведінки [1].

Більшість дослідників самосвідомості в загальному вимірі визначають її як процес свідомого когнітивного сприйняття та оцінки суб’єктом самого себе, продуктом якого є «Я-концепція». «Я-концепція» є відносно стійкою, більш чи менш усвідомленою системою уявлень індивіда про самого себе [2].

В структурному вимірі самосвідомість складається з когнітивного, емоційного, операціонального і мотиваційного компонента. Вказані компоненти реалізуються в двох планах: в об'єктивному плані їх показником виступає усвідомлена «Я-концепція» як продукт, в суб'єктивному – самосвідомість як процес [3].

Змістовне наповнення самосвідомості, відбувається у процесі самопізнання (когнітивний компонент), самовідношення (емоційно-ціннісний компонент), самоактуалізації та самореалізації (мотиваційний та операційний в складі поведінкового) у взаємодії та взаємовідношенні у системі «Я і Не-Я», з одного боку, та «Я і Я», з іншого [4].

Рис.1. Схема структурної будови «Я-концепції».

«Я-образи» виступають як окремі види суб'єктивного знання про себе, або елементи цілісної «Я-концепції». «Я-образи» необхідно вважати описовими складовими «Я-концепції», які змінюють одна одну у відповідності до зовнішньої ситуації [2]. «Я - образи» складаються з елементів, певних смислів «Я», які пов’язані з соціальною діяльністю та інтегровані в когнітивній та емоційно-цінністній сферах, які в свою чергу поєднуються в таке особливе утворення самосвідомості особистості, як її самооцінка. [4].

Самопізнання поправу вважається головним феноменом самосвідомості. В.Столін вважає що при самопізнанні людина користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення людини про саму себе, про свої особистісні риси, здібності, мотиви [8].

В генезисі самопізнання сучасна психологічна наука виокремлює два основних рівні. На першому рівні співвідношення знань про себе проходить в межах співвідношення «Я та іншої людини». Спочатку якась якість сприймається в іншій людині, а потім вона переноситься на себе. Основними способами пізнання себе на першому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоаналізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку самосвідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою [7].

Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється в межах «Я та Я» і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Провідним способом вивчення власного внутрішнього світу стають складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки з певною мотивацією; їх аналізу й оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та проаналізовані стани і властивості. Власне «Я» починає усвідомлюватися як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття [7].

Самовідношення, в свою чергу, визначається як специфічний вид емоційного переживання, в якому відбивається власне відношення особистості до того, що вона дізнається, розуміє, та відкриває відносно самої себе [7].

У психології науці доведено, що процес розвитку особистості проявляється у збільшенні ролі внутрішніх чинників і вдосконаленні такого феномену самосвідомості, як саморегуляція. Високий рівень розвитку саморегуляції, який об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості та адекватності усіх усвідомлених інтелектуальних, емоційних, поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів і так далі, дає основу припускати і наявність досить зрілого стану розвитку самосвідомості в цілому. Найбільш складні форми саморегуляції виникають як завершальний етап особистості, яка самоусвідомлює себе [6].

Спираючись на раніше проведені нами дослідження процесу самосвідомості особистості, феномен саморегуляції необхідно розглядати спираючись на дворівневу будову Я-Концепції, де перший рівень визначається в рамках природженого потенціалу людини (К.Роджерс, Г.Олпорт, В.Франкл, К.Юнг, А.Маслоу) – «внутрішнє Я», а другий рівень Я-Концепції – як той, що формується у людини в процесі соціалізації і стає стійким у підлітковому віці (І.І.Чеснокова) [6].

Така науково-психологічна модель Я-Концепції, як продукту самосвідомості, та дворівнева будова самопізнання, дозволяє визначити саморегуляцію, як циклічний процес постійної актуалізації та реалізації особистістю її природженого потенціалу в одній площині (вертикальній) та безперервного самопізнання та самовідношення особистості в іншій (горизонтальній). Де самоактуалізація – це процес розвертання властивостей і характеристик людини, які містяться на першому рівні Я-Концепції, в другий рівень Я-Концепції. А самореалізація, це процес особистого розвитку і трансляції особистістю свого вмісту іншим людям і культурі через «Я-Концепцію другого рівня [6].

Феномени самопізнання та самовідношення активізуються в процесі самореалізації, що, в свою чергу, тягне за собою неминучу самоактуалізацію.

Рис.2. Єдина модель самосвідомості.

До теперішнього часу, у психологічній науці питання «єдиної моделі самосвідомості» не розглядалося. Тому, створена нами модель породжує багато питань відносно конкретного змісту понять «1-ий рівень Я-концепції» та «2-ий рівень Я-концепції», процесу формування та взаємодії вказаних структур, їх сталості або мінливості та ін.. Але вже зараз, можна припустити, що на «Я-концепцію 2-го рівня» як цілісне утворення впливають зовнішні (соціум) і внутрішні («Я-концепція 1-го рівня») умови, внаслідок чого вона змінюється. І навпаки, «Я-концепція 2-го рівня», що змінюється, впливає на «Я-концепцію 1-го рівня» та на соціум [3].

Відомо, що самосвідомість визначається системою мотивів, що формуються й проявляються в діяльності людини. Система мотивів, що виражається в спрямованості особистості, генетично первинна, а самосвідомість вторинна [4].

Тому, проведений аналіз ще й зумовлює необхідність продовження досліджень у напрямку визначення закономірностей взаємодії мотиваційної сфери та самосвідомості особистості та місця мотивації в єдиній моделі самосвідомості.

Література: