Анотація. Стаття присвячена вивченню впливу внутрішньої та зовнішньої мотивації на формування мотивів особистості. По результатам дослідження розроблена схема співвідношення різних видів мотивів. В роботі вказується, що вирішальний вплив на формування мотивів здійснює самоактуалізація.

Ключові слова: зовнішня та внутрішня мотивація, реальнодіючий мотив, смислоутворюючих мотив, «знаємий мотив», самоактуалізація, «Я-концепція». Актуальність. Останніми роками в психологічній науці приділяється особлива увага формуванню мотивації навчання майбутніх спеціалістів у всіх сферах народного господарства. Це не випадково, оскільки питання про мотивацію навчання - це по суті питання про якість професійної підготовки студентів, що є одною з головних умов розбудови сучасної держави.

Постановка проблеми. Проблема мотивації навчання традиційна для вікової та педагогічної психології. Вивченням її ролі, змісту, видів мотивів, їх розвитку та ціленаправленого формування в різні роки займалися Г.Абрамова, Д.Ельконін, В.Давидов, Л.Божович, А.Маркова, М.Матюшкіна, Ю.Орлов, Г.Щукіна, П.Якобсон та ін..

Дослідження останніх років в сфері психології мотивації навчання (Х.Дмитерко-Карабин, С.Занюк, Н.Ковальчишина, І.Мартиненко, О.Паламар, З.Ржевська-Штефан, В.Тимошенко, Б.Шаповалов та ін..) свідчать, що однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу навчання, який міг би бути основою для формування внутрішньої спрямованості професійного становлення особистості.

Мета даної статі полягає у визначенні основних шляхів та механізмів формування різних видів мотивів особистості.

Вивчаючи мотивацію навчання, центральним питанням стає питання про види мотивів навчання.

Спроби класифікувати мотиви робилися неодноразово і з різних позицій. При цьому виділення видів мотивів та їх класифікація залежать у багатьох авторів від того, як вони розуміють сутність мотиву (Б.Додонов, Є.Ільїн, О.Леонт’єв, В.Мясіщев, С.Рубінштейн, П.Сімонов, Д.Узнадзе).

Але головною теоретичною основою вивчення учбової мотивації є концепція про внутрішню і зовнішню мотивацію [10]. Про внутрішні типі можна говорити, якщо діяльність значима для особистості сама по собі. Якщо ж в основі лежить прагнення до задоволення інших потреб, не пов'язаних з нею (мотиви соціального престижу, зарплати і таке ін..), то в даному випадку прийнято говорити про зовнішні мотиви. Зовнішні мотиви диференціюються на позитивні і негативні[7].

На думку Л.І. Божович, мотиви навчання також поділяються на зовнішні (не пов'язані з навчальним процесом) і внутрішні (похідні від різних характеристик навчання). До внутрішніх джерел навчальної мотивації відносяться пізнавальні та соціальні потреби (прагнення до соціально схвалюваних дій і досягнень) [1].

Зовнішні джерела навчальної мотивації визначаються умовами життєдіяльності учня, до якої ставляться вимоги, очікування та можливості. Вимоги пов'язані з необхідністю дотримання соціальних норм поведінки, спілкування і діяльності. Очікування характеризують відношення суспільства до навчання як до норми поведінки, яка приймається людиною і дозволяє долати труднощі, пов'язані із здійсненням навчальної діяльності. Можливості - це об'єктивні умови, які необхідні для розгортання навчальної діяльності (наявність школи, підручників, бібліотеки тощо) [1].

�� Потрібно сказати, що розмежування понять внутрішнього і зовнішнього мотиву взагалі вимагає встановлення деяких однозначних критеріїв. Щодо чого мотив є внутрішнім або зовнішнім? Будь який мотив породжується всередині суб'єкта, в той же час цілі навчального процесу саме в силу своєї соціальної зумовленості, в силу своєї інтерпсіхічної природи можуть приймати интрапсихічний характер, внутрішньо об'єднуючись з мотивом у предметі діяльності.

Як відзначає Є.Ільїн, в ряді випадків основою для поділу мотивів є приналежність стимулів, що викликають потреби, до зовнішніх або внутрішніх[3].

О.Б.Орлов відзначає, що мотив є зовнішнім, якщо головною, основною причиною поведінки є отримання чого-небудь за межами саме цієї поведінки. Внутрішній мотив - це в принципі невідчужуваний від людини стан радості, задоволеності і задоволення від своєї справи. На відміну від зовнішнього внутрішній мотив ніколи не існує до і поза діяльністю. Він завжди виникає в самій цій діяльності, кожен раз будучи безпосереднім результатом, продуктом взаємодії людини та її оточення. У цьому сенсі внутрішній мотив неповторний, унікальний і завжди представлений у безпосередньому переживанні [11].

У цьому контексті О.М.Леонтьєв говорить про мотиви «які розуміються» і мотивах «реально діючих». «Мотиви, які розуміються» позбавлені функції спонукання, смислоутворення. Вони використовуються у функції мотивування благодійних причин, можуть мати статус стереотипів, ідеалів, позбавлення особистісного смислу. «На певному рівні розвитку, всі мотиви спочатку виступають як «тільки знаємі», як можливі, як ті, що ще не спонукали ніяких дій» [5, 210].

У свою чергу, «реально діючі мотиви» поділяються на «мотиви - стимули» та на «смислоутворюючі мотиви». Співвідношення цих мотивів, є головною ієрархічною системою. «Смислоутворюючі мотиви» завжди займають більш високе ієрархічне місце. Являючись ведучими в житті особистості, вони можуть залишатися неусвідомленими для самого суб’єкта. «Мотив - стимул», хоч і спонукає, «динамізує» діяльність, позбавлений головної функції – функції смислоутворення. (породження особистісних смислів) [5, 204].

Але як ми зазначали, поведінка особистості може будуватися, підпорядковуючись вимогам зовнішньої необхідності або загальноприйнятих взірців (зовнішньої мотивації), не визначаючись особистими життєвими відношеннями й потребами суб’єкта. Така діяльність залишається як би сторонньою по відношенню до тих структур особистості, які визначаються різними дослідниками по різному: «Я», «ядро-Я», «Я-сам», «Я-концепція». Тому окрім особистісного смислу може діяти і прагматичний смисл (значення, які виконують функції спонукання в системі адаптивних соціальних взаємодій). Прагматичний смисл, який виникає із усвідомлення практичної користі дій людини, благорозуміння та зовнішньої необхідності, релевантний «зовнішнім мотивам – стимулам». Під «зовнішніми» тут необхідно розуміти зовнішні по відношенню до «області Я» («Я-концепції»), тобто до сфери глибоких смислових, особистісних характеристик людини [4].

«Внутрішні мотиви – стимули» належать до «області Я» («Я-концепції»), і фактично є потенційно смислоутворюючими мотивами, але актуально не проявляють свою смислоутворюючу функцію. Це ті ж самі смислоутворюючі мотиви, але переведені на фоновий рівень, де виконують в складі конкретної діяльності функцію додаткового спонукання по відношенню до актуально діючого смислоутворюючого мотиву [4].

Злитність з «образом Я» («Я-концепцією»), відчуття внутрішньої необхідності дії, слід вважати одної із основних суб’єктивних ознак смислового утворення, смислоутворюючого мотиву [4].

Повний розквіт та самоактуалізація особистості можливе у тому випадку, коли основні діяльності життєвого циклу, спонукаються смислоутворюючими мотивами, роблячи життя повним і творчим. В.Іванніков вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву [2]. Мотив - це предмет задоволення потреби, тобто мотив даний людині як би готовим. Його не треба формувати, а треба просто актуалізувати (викликати у свідомості людини його образ) [5].

К.Роджерс також висунув гіпотезу про те, що вся поведінка надихається і регулюється якимсь об'єднуючим мотивом, який він назвав тенденцією актуалізації. Він являє собою «властиву організму тенденцію розвивати всі свої здібності, щоб зберегти розвиток особистості». Ця фундаментальна тенденція є єдиним мотиваційним конструктом, визначеним К.Роджерсом. При відсутності зовнішніх обмежень тенденція актуалізації природно виразиться за допомогою різноманітних форм поведінки [13].

У теорії мотивації А.Маслоу, прагнення індивіда до безперервного розвитку відзначається як провідний мотив. Мотиви визначаються потребами, які мають декілька рівнів: від біологічних потреб до потреб самоактуалізації. Поведінка залежить від потреб і здібностей і визначається внутрішніми і зовнішніми мотивами [9].

На думку Маркової А.К., мотивація є стартовим майданчиком будь-якої діяльності і тому займає провідне місце в її структурі. У той же час мотиваційна сфера сама по собі - складне утворення. Рівень розвитку мотиваційної сфери залежить від сформованості потреб, мотивів, інтересів, цілей та інших її компонентів. (Тобто рівня на скільки вони усвідомлені, актуалізовані в особистості в складі її «Я-концепції) [8].

Більшість психологів згодні з виділенням двох типів мотивації як процесу формування мотиву: 1) зовнішньої мотивації і 2) внутрішньої мотивації. Зовнішня мотивація конструкт для опису детермінації поведінки в тих ситуаціях, коли фактори, які його ініціюють і регулюють, знаходяться поза «Я» особистості або поза поведінкою. Досить ініціюючим і регулюючим чинникам стати зовнішніми, як вся мотивація набуває характеру зовнішньої. Внутрішня мотивація конструкт, що описує такий тип детермінації поведінки, коли ініціюючі і регулюючі його чинники виникають зсередини особистісного «Я» і повністю знаходяться всередині самої поведінки. Внутрішньо мотивовані діяльності не мають заохочень, крім самої активності. Люди втягуються в цю діяльність заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення якоїсь іншої мети [12].

Зовнішня мотивація виходить від педагогів, батьків, суспільства в цілому і набуває форми підказок, натяків, вимог, вказівок, підганянь або навіть примусів. Вона, як правило, діє, але її дія нерідко зустрічає внутрішній опір особистості, а тому зовнішня мотивація не може бути названа гуманною. Необхідно, щоб сам студент захотів щось зробити і зробив це.

Таким чином, дослідження, проведені в нашій статті дозволяють нам зробити наступні висновки:

1. Будь-який мотив породжується всередині суб'єкта в процесі внутрішньої або зовнішньої мотивації.

2. Під зовнішніми мотивами необхідно розуміти зовнішні по відношенню до «Я-концепції» мотиви-стимули, тобто до сфери глибоких смислових, особистісних характеристик людини.

3. Істинне джерело мотивації людини знаходиться в ньому самому. Тому в процесі зовнішньої мотивації вирішальне значення необхідно надавати активізації процесу самоактуалізації особистості.

В умовах сьогодення, основні дослідження мотивації вітчизняних психологів згруповані навколо проблеми формування учбово-професійних мотивів майбутніх психологів в процесі їх навчання в вузі, що зумовлює необхідність продовження даної роботи у вказаному напрямку.

Література